Не думала, що будь-коли мені випаде прожити такий багатий на події рік, як то був 2016-й. Ні, не так. Не думала, що будь-коли мені випаде прожити такий багатий на важливі й доленосні події рік, як то був 2016-й. Не думала, що ті події можуть бути настільки різними, але такими однаково емоційними. Часом здавалося, що все це не зі мною, часом боялася й думати, не те що вголос проговорювати, якою піднесеною та щасливою почуваюся. А було й так, що страшенно боліло – не за своє, а за найдорожчих людей. Такий біль, знаєте, дужче болить, аніж свій. Бо свій можна виплакати, виговорити й пригасити відволіканням на щось. А чужим (і водночас рідним) болем ти не годен скерувати, від нього можеш тільки страждати.
Однак у моєму 2016-му було, все ж, більше радості. Чи то пак не радості, а здивувань від того, що це відбувається й стається. Навіть не здивувань, а зчудувань. Бо багато з того, що траплялося зі мною, було нічим іншим, як дивом. І то не одним, а багатьма дивами. Дивовижами. Чудесами.
Хоча з іншого боку й іншими очима дивлячись, нічого особливого не сталося. Просто збулося те, чого так сильно хотілося й до чого праглося. Але про це в наступному блозі. 😉
Спершу ПРО ПІДСУМКИ літературного РОКУ
(Хто хоче читати одразу про дива, минайте цей розділ, чекайте наступного 🙂
Важко не помітити (самій то є незвичним), що мій 2016 рік супроти активного й дуже-дуже насиченого літературними подіями 2015-го, був доволі спокійним і розміреним. Протягом року я взяла участь лише:
– у Книжковій виставці «Київська весна» в Українському дому 26 лютого, де мала автограф-сесію й куди приїхали мої читачки аж із Миколаєва. Враження від зустрічі можна прочитати у моєму ФБ за 28 лютого 2016 рік;
– у зустрічі зі старшокласниками романо-германської гімназії №123 у центральній районній бібліотеці ім. Франка, 1 березня у Києві.
Фотозвіт із зустрічі тут: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000430293359&sk=photos&collection_token=100000430293359%3A2305272732%3A69&set=a.1152935671397432.1073741887.100000430293359&type=3
– у творчій зустрічі «Література – найшляхетніша з професійй»в Центральній бібліотеці ім. Т.Г.Шевченка для дітей м. Києва, 2 березня.
– у програмі «Книжковий базар» на Радіо-Ера 16 квітня, де разом із Мілою Іванцовою і Тетяною Белімовою презентували нову книжкову серію «П’ять зірок», зокрема книжку «Пазли нашого буття», куди увійшли мої оповідання з циклу «Жінки з моїх романів».
Ефір послухати можна тут: http://www.eramedia.com.ua/article/235768-u_knijkovomu_bazar_pyat_zrok_abo_jittva_garmonya_u_pazlah_nashog/
Фото побачити – тут: https://www.facebook.com/tetiana.belimova/posts/925553684229379
…Тут я дещо відволічуся й скажу більше про свій дебют у книжці-збірці.
«Пазли нашого буття» – це друга збірка оповідань із нової книжкової серії «П’ять зірок» за редакцією Міли Іванцової. Пані Міла запросила мене до її створення, бо колись читала мої статті, що виходили в газеті «Сім’я і дім», де я працювала десять років. Їй подобалися історії реальних людей, в яких ішлося про силу духу, велику мудрість, непохитну віру. Саме «світлість» кожної з оповідок є найважливішою в цій книжковій серії.
Цикл своїх історій я назвала «Жінки з моїх романів», бо розповідаю в них про реальних людей, які згодом стали героями моїх романів. Героїні газетних статей, які ніяк не забувалися, зажили життям книжкових персонажів, бо знали щось важливіше й ділилися цими знаннями зі мною. Тепер, у книжках, я розповідаю детальніше про цих людей.
Кому цікаво, запитуйте у книгарнях товстеньку й ошатну книжечку. 🙂
– у презентації збірки «Пазли нашого буття» в книгарні «Буква» на Хрещатику, 19 квітня.
Фотозвіт тут: https://www.facebook.com/mila.ivantsova/media_set?set=a.1059597690768272.1073742120.100001541542948&type=3
Репортаж – тут http://novgorodska.blogspot.com/2016/04/19.html?spref=fb
– у зустрічі з вчителями Київщини в Музеї літератури в Києві, 22 квітня.
Фото – тут: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1188437494530215&id=100000919286744
– у автограф-сесіях на Книжковому Арсеналі 23 квітня.
– в онлайн-зустрічі з читачами Великоолександрівської центральної районної бібліотеки, що на Херсонщині, в рамках проекту «Замов письменника», 13 травня.
– у проекті «Відродження слова» від Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», тобто протягом червня в ефірі Першого каналу Українського радіо звучав мій півторахвилинний запис уривку «Прологу» з «Лісової пісні» Лесі Українки.
– у програмі «Книжковий базар» на Радіо-Ера під назвою «Чому у житті письменників настає період мовчазної тиші?» 26 серпня.
Послухати ефір можна тут: http://www.eramedia.com.ua/article/243523-chomu_u_jitt_pismennikv_nasta_perod_movchazno_tish_janna_kuyava_/
А в квітні мої «Гордієві жінки» взяли участь у такому-от флешмобі #ПригодиГарріПоттера. 🙂 Крім цього, прекрасна Саломе Енгибарян після нашої зустрічі 2 березня опублікувала на своїй сторінці у Фб ось таку картинку з совами, підписавши: “Сови дня. Гордієві!)”. Дякую!
Про те, що писалося про мене протягом року у пресі, можна побачити на цьому ж сайті в рубриці “Про мене у пресі-2016”. Також тут можна перечитати відгуки й рецензії на всі мої книжки.
Загалом у 2016 році я багато мовчала і багато думала. Про життя своє і чиєсь; про героїню свого нового роману, яка… мені наснилася, назвавши ім’я (я б такого не придумала!) і покликавши до свого помешкання (з цього й починається історія, бо інакше вчинити як автор я не могла:))); про те, як розповідатиму вам, своїм читачам, як збувалися мої бажання і як це (чесно!) можна прикликати. Про війну, звісно ж, думала, і про те, коли вона завершиться. Дай, Боже, щоб скоро!
Іще більше в тому році я сумнівалася. Щодо всього, що стосується мене: знань, умінь, подальшого життя. Гідного подальшого життя. Й відповідального.
Але найбільше в році я любила. Людей, роботу, своє життя і – надзвичайно сильно, геть по-інакшому, ніж будь-коли й будь-кого любила! – нове життя, яке оселилося в мені, яке я виношувала, щоб воно народилося… Але про це якось в іншому блозі 😉
Дякую, що ви досі зі мною!
Обіймаю.
Люблю.
10.02.2017
PS. Щоб підготувати цей блог, мені знадобився тиждень часу. Так воно бути мамою, яка хоче бодай щось бодай колись написати.)))
Тому що - руда 